Даруйте людям диво
- Я взагалі нічого не розумію, чому ще досі питання зі священиком собору Олександра Невського не вирішено? – запитав епіскоп. Його співбесідник задумливо провів рукою по чолі.
- Та тут, ваше преосвященство, декілька претендентів. І кожний достойний. Але суть в тому, що собор необхідно добудувати. Потрібен священик, котрий би знався на будівельній справі.
Епіскоп спохмурнів :” Доки ви тут сперечаєтесь, а миряни чекатимуть? Не гоже так…”
Так Степан Гончарук був посвячений на цю вакансію. Малим Степан полюбляв з бабусею ходити до церкви. Але батько вважав, що це не діло для хлопців. Йому дуже хотілось, щоб син став будівельником, бо що є краще за те як зводити архітектурні споруди, будувати для людей житло.
Десять років потому, Степан втратив роботу, бо їх організація розпалась. Тоді він вирішив спробувати свої сили в церкві, так як колись того хотіла його бабуся Надя. Сусід привів його на короткострокові курси.
Парафія у центрі міста звичайно, була місцем почесним, а ще для такого недосвідченого, яким був нині Гончарук. Він був радий, але трохи збентежений: його товариш по навчанню Петро Приходько, на думку Степана, заслуговував більше на це, адже батьки і прадіди дяка сільської церкви служили Богові вірою та правдою уже три століття, за що дід Приходька був навіть репресований у 30 – ті роки.
Сам же Степан Гончарук, новоспечений служитель храму, у новій іпостасі почувався непевно. Весь час йому здавалось, що молебень він веде не так, що слова його не проникають в душі прихожан.
Постійне невдоволення не давало молодому отцю Віссаріону спокою. Єдине місце, де він відчував себе дійсно захищено, були будівельні містки, з яких він керував зведенням нового собору. І справді храм ріс не по днях, а по годинах. Ось – ось уже мали виводити позолочені маківки, які аж виблискували. І серце отця Віссаріона співало від радощів.
Прихожан, як це не було прикро, кожного разу меншало. Отець Віссаріон дуже непокоївся відчуваючи власну провину. На жаль, багато хто помічав цю стурбованість. Та бабуся Ганна, яка допомагала отцю, вирішила поговорити з ним, заспокоїти, кажучи, що це не його вина, що люди обов’язково приходитимуть, от тільки звикнуть до нового пастиря.
Але нічого не змінювалось на краще. Тоді отець Віссаріон твердо вирішив, що до настання Пасхи він залишить посаду і передасть її тому, хто на неї справді заслуговує, маючи дар служіння від Бога.
Нарешті прийшла весна і Степан поїхав до Петра Приходька, в далеке село, сказавши, що йому потрібна його допомога. Той охоче погодився, бо зазвичай не відмовляв нікому. Вони прибули до епіскопа, котрий був не мало здивований тим, що Степан запропонував на посаду священика собору Олександра Невського Петра, який дійсно буде справжнім хранителем храму. Адже тепер він остаточно впевнився, що його справжнє покликання – будівельна справа.
- Христос Воскрес! Христос Воскрес! Лунало звідусіль. Люди зібрались коло церкви на освячення пасок та нового собору.Побачивши епіскопа всі заметушились. І тут архієрей запросив усіх Мирян до тиші, щоб привітати із святом. Між іншим він сказав Потрібно прожити життя так, щоб люди сумували, коли ти покинеш цю землю. Для цього варто шукати своє призначення в житті. В кожного з нас багато можливостей але мало щастя багатий розум, але бідна душа. Як часто ми намагаємось жити задом на перед проводимо свої дні, щоб спромогтися отримати те, що ніби зможе зробити нас щасливими. Запам’ятайте, що щастя кожен з нас пізнає сповна лише тоді, коли серце і душа,будуть присвячені тій цілі, яка змінить життя інших людей на краще.
Саме тому наш собор очолив отець Петро. А щодо вашого колишнього наставника, то це ним подаровано оце диво, котре зараз задзвенить, возвеличуючи найкращі людські помисли.